Сделать стартовой В избранное


Братні сусіди?

Україна, Білорусь слов’янські країни зі схожими традиціями, обрядами, мовою. Ще жодного разу не бував за кордоном, всі кажуть, що там не так як тут, ось там ще є залишки СРСР, все інакше, кордон, влада і час розділили два братських народи, а ще там усим керує «бацька». Хтось каже що це брати слов’яни, хтось що це піддані Росії, а інші що рівень життя вищий за український. Чи то на щастя, чи на жаль, але я не бачив чим жили люди під час Радянської влади. А тут ще й нагода така випала – футбольний матч збірних Білорусі і України. Тому без всяких вагань вирішив поїхати і переконатися на власні очі як живе держава, яку у нас часто називають диктаторською.

Вже на кордоні мене почали переповнювати почуття схожі на ті, коли дивишся радянські фільми про міліцію та військових. Похмура, темно-зеленого кольору форма і пронизливий погляд прикордонника, мовляв, «що Вам тут треба?» викликає далеко неприємні враження про Білорусь. Але пройшовши митницю, поліські краєвиди і на подив рівні дороги, та ще й роботи по розширенню дорожніх смуг при наближенні до Мінську викликали думку, що ніби — то наші сусіди готуються до Євро — 2012, а не ми. І ще що дуже запам’яталося, так це їхні вказівники дороги, часто можна побачити написи Магілёў, Бабруйск, Жлобін із вказаною кількістю кілометрів до цих населених пунктів. При цьому, всі привітання на території Білорусії, дорожні знаки із закликами бути обережним на дорозі, і берегти ліс на російській мові. Виникає питання – «чому на російській, чи може це для російськомовних туристів, а білорусів не стосується?» І це не лише на дорогах. В Мінську, куди приїхав ще з самого ранку питанням мови мало хто цікавиться, та й навіщо, мовляв, ми у братських стосунках з Росією, а те що з 9,5 мільйона лише 5 % розмовляє державною мовою, то це нікого не хвилює. В самій столиці державну мову можна побачити лише на державних установах, вказівниках вулиць і в супермаркетах лише на товарах місцевого виробництва. До речі, супермаркет не так то й просто знайти і не кожен мешканець знає де знаходиться найближчий. При вході до торгівельного залу продуктового магазину потрібно обов’язково взяти з собою корзинку, навіть якщо тобі потрібен лише хліб, будь ласкавим, візьми кошик, ось такий порядок. Вести розмову по-українські все одно що зі стінкою балакати, лише російська, а щоби зробити обмін української валюти на місцеву слід докласти чималих зусиль і справа не в тому, що обмінників мало, вони є, але курс різний від 1,80 української гривні за 1000 білоруських рублів до 3,15 грн. за ту саму 1000 місцевої валюти. Що стосується української музики, то в місцевих магазинах аудіо і відео продукції не знайшлося нічого окрім 2-х альбомів «Океану Ельзи» та гурту «The Ukrainians».

Мінськ. Гарне місто, чисті вулиці, але що викликає подив так це відсутність урн. Додайте ще дотримання правил дорожнього руху. В Києві також заборонено переходити на червоне світло, але якщо вже й перейшли, то нічого страшного. А в північних сусідів навпаки, не те що неправильно на світлофорі, а навіть якщо перейшли вулицю де немає зебри, доведеться заплатити штраф. Плюс безкоштовне перевезення школярів на таксі і комендантський час для дітей і правоохоронці на кожному перехресті. В сумі отримуємо президентську республіку Білорусь. До речі, що стосується міліції, то якщо ви вживаєте пиво чи робите ще щось, що заперечує законам цієї держави то до Вас обов’язково підійдуть міліціонери, а можливо і спецназ. А якщо вам дуже «добре» і вине можете йти і маєте не дуже тверезий стан, то ці самі доблесні працівники відвезуть Вас додому, абсолютно безкоштовно. В нас таке є? Але так чи інакше, в зв’язку з футбольним матчем двох держав, прихильники яких не дуже добре ставляться один до одного і разом з тим приїздом Уго Чавеса до свого друга Алєксандра Лукашенко людей у формі було надзвичайно багато, крок зробити не можна, а вони вже тут. Все робиться під серйозним наглядом, про що можна казати, якщо навіть на продукції соку є акцизні марки.

Поступово, час наближався до самого матчу. Дехто з українців купував квитки на матч у Мінську, які виходили їм по 100 грн., а інші замовляли через Федерацію футболу України по ціні 150 грн., задавши питання в чому федерація робить навар на власних вболівальниках і що це вже не перший раз (таке вже було на попередніх виїзних матчах з Хорватією і Англією) віце-президент ФФУ Сергій Стороженко сказав що вперше чує і заперечив, мовляв, такого не може бути. І про яку підтримку і патріотизм можна казати, якщо на нас же вищі чини футбольного керівництва роблять навар? Перед самим матчем продавалась атрибутика Білорусі, а от української не було, інша справа в Україні, коли можна придбати символіку інших клубів і держав окрім Динамо, Шахтаря і національної збірної. Слід відмітити і те, що було суворо дотримано всіх засобів безпеки. Квитки на сектор, де повинні були розміститися українські вболівальники продавалися виключно за наявності паспорту громадянина України. Задля того, щоби потрапити на стадіон треба пройти 3 кордони білоруського спецназу. Також ти повинен пройти метало детектор, чесно кажучи такого я ще не зустрічав, видивлялися що, де і чому саме так лежить. І незрозуміло чому, але останньою перешкодою для потрапляння на стадіон був кордон із жінок в уніформі того самого спецназу, який давав про себе знати і до і після, і впродовж всього матчу. Хоч би як там міліція не намагалася перешкодити, але вболівальникам України вдалося пронести на стадіон піротехніку, яку вони запалили наприкінці матчу, а вже після цих осіб чекала роз’яснювальна робота, хоча й не обійшлося без погроз зі сторони правоохоронців.

А що ж на полі? Білоруси не збирались програвати, про це неодноразово вони казали ще до матчу. Спочатку господарі змушували хвилюватися українців, а потім вони помінялись ролями, коли повинен був забивати Гай, або ж Шевченко, коли замість того щоби віддати передачу пробив у кіпера Жевнова. Могли б і господарі забити, коли маленькі похибки Тимощука і Гая в центрі поля ледь не призвели до великих проблем після ударів Корніленка і Калачева. І хоча після перерви українці дещо покращили свою гру, все ж таки рахунок не змінився, і справа не в тому, що він міг би завершитися нашою поразкою, якби не врятував би П’ятов після ударів Глеба, а в тому, що знову потрібно сподіватися не тільки на власні сили, а й на те що хтось із наших суперників зіграє не так як слід, і за рахунок цього Україна поїде на ЧС -2010, а не та сама Хорватія. Як не прикро казати, але в українських футболістів вже стає традицією відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні, що вони в котрий раз доводять.

, ,
Tony Philips 17.09.2009.

5 комментариев на “Братні сусіди?”

  1. Гость) :

    Молодчина, очень радостно было увидеть родной город, хоть даже это название, закордоном :)

  2. Олег :

    Как пиво Александрыя?)

  3. Марко :

    непогане живе пиво!.. хоча буває і краще )))

  4. Поліграф :

    Пиво Александрыя! Відчуй смак рідного міста! )))))))))))

  5. Djibouti :

    очень интересная статья

Оставить комментарий











# Команда І В Н П О
1 Шахтар 30 25 4 1 79
2 Динамо 30 23 6 1 75
3 Металіст 30 16 11 3 59
4 Дніпро 30 15 7 8 52
5 Арсенал 30 14 9 7 51
6 Таврія 30 12 9 9 45
7 Металург 30 12 6 12 42
8 Ворскла 30 9 10 11 37
9 Чорноморець 30 10 7 13 37
10 Кривбас 30 9 6 15 33
11 Іллічівець 30 8 8 14 32
12 Волинь 30 7 6 17 27
13 Зоря 30 6 8 16 26
14 Карпати 30 5 8 17 23
15 Оболонь 30 4 9 17 21
16 Олександрія 30 4 8 18 20